З використанням карт повного електронного вмісту (ПЕВ) іоносфери (http://www.aiub.unibe.ch/download/CODE/) для північної півкулі, окрім полярної області, розглянуто іоносферні ефекти потужних сейсмічних подій у зимові сезони 2012—2018 років. Показано, що сейсмо-іоносферний ефект є загальнопланетарним, на який накладаються локальні ефекти над осередками окремих землетрусів (ЗТ). Часові варіації ПЕВ поблизу моментів сильних ЗТ на далекій відстані від їхніх осередків (глобальний ефект) складаються з двох максимумів: передвісника та «афтершокового» максимуму. У варіаціях ПЕВ над осередком ЗТ (локальний ефект) зазвичай реєструється лише передвісник, амплітуда якого у нічні години приблизно удвічі більша, ніж удень (у середньому приблизно 8 %). Завжди (локально та глобально) за позитивним сплеском ПЕВ протягом кількох діб спостерігаються його знижені значення. Зона максимальної амплітуди сейсмо-іоносферного ефекту припадає на середні широти, особливо 35...40° пн. ш., а у межах цієї зони — на довготи поблизу 30° зх. д. (Серединно-Атлантичний хребет) та 140...150° сх. д. (Японські острови та прилегла акваторія Тихого океану). Широти амплітудних максимумів сейсмо-іоносферного ефекту добре збігаються з широтами максимумів кількості ЗТ як у географічній, так і геомагнітній системах координат. Зміни кількості ЗТ та, відповідно, спостережуваних ефектів у іоносфері за геомагнітними координатами більш упорядковані, що свідчить про значний вплив на сейсмічність тих самих процесів на межі рідкого ядра та нижньої магнії, які зумовлюють формування магнітного поля Землі. Крім сейсмічних поясів та зон серединно-океанічних хребтів, зростання ПЕВ зафіксовано уздовж так званих лінеаментів, що маркують ослаблені зони земної кори з підвищеними потоками глибинних газів. Відповідність просторових особливостей сейсмічності та сейсмо-іоносферного ефекту свідчать на користь «радонового» механізму літосферно-іоносферного зв’язку та опосередковано підтверджують роль глибинних газів у формуванні загальнопланетарних особливостей сейсмічності.