Сонце, активні області, сонячні спалахи, магнітні перез’єднання, багатохвильові спостереження Еволюція та морфологічні властивості активної області NOAA 9087 були проаналізовані на основі даних космічних та наземних обсерваторій. Дані про жорстке (HXR) та м’яке рентгенівське випромінювання (SXR) отримані на телескопах супутника Yohkoh (HXT та SXT) і геостаціонарному супутнику GOES. Магнітограми та зображення в далекому ультрафіолеті отримані на телескопах MDI та EIT сонячної обсерваторії SOHO. Використано зображення у білому світлі з обсерваторії Big Bear (BBSO) та -фільтрограми з Медонської обсерваторії. Дані про потік радіовипромінювання на частоті 2.69 ГГц були взяті з бази Всесвітнього центру даних обсерваторії в Лермонті (Австралія). Досліджувана активна область спостерігалася на сонячному диску з 15 по 27 липня 2000 року і показала складну конфігурацію мультиполярного магнітного поля. Сильна спалахова активність і викиди спостерігалися в цій активній області. Згідно з даними Solar Geophysical Data (SGD) двострічковий спалах 3N/M6.4 відбувся 19 липня 2000 р. і тривав 2.5 години. Енергія спалаху виділялася послідовно в різних місцях активної області. Всі спостережні дані свідчать про постійну зміну структури та потужності спалаху в різних довжинах хвиль. У початковій фазі спалаху спостерігалися радіосплески III типу і сплески жорсткого рентгенівського випромінювання. Корональне джерело HXR розташовувалося над лінією інверсії магнітної полярності активної області. На основі аналізу послідовних зображень петель в ультрафіолетовому діапазоні довжин хвиль отримано спостережні докази магнітних перез’єднань у головній фазі спалаху. На стадії загасання спалаху в діапазоні 19.5 нм спостерігалися післяспалахові петлі, що є проявом пізньої фази у далекій ультрафіолетовій області спектру. Ці протяжні петлі з’єднують місця первинного та повторного виділення енергії спалаху. В головній фазі спалаху діяв додатковий механізм переносу енергії та нагрівання.